Лікування ДЦП (дитячого церебрального паралічу). : Реабілітація дітей інвалідів

 Лікування ДЦП (дитячого церебрального паралічу). Рефлекс-реабілітація - новий високоефективний метод лікування ДЦП. Курс лікування хворих з ДЦП включає в середньому 15 сеансів, зі збільшенням при необхідності до 20 сеансів, з закономірним появою позитивних змін на тлі проведення одноразового курсу лікування. Середня тривалість сеансів складає 60 хв. Кількість курсів складає, в середньому 3-4 в рік, з перервою від 1 до 3 місяців. Регулярність проведення курсів будується за індивідуальною програмою з урахуванням стану рухового статусу хворого. Іноді між курсами призначається медикаментозна терапія за патогенетичним принципом. Слід зазначити, що в період проведення курсу лікування не відміняються одержувані і не призначаються нові лікарські препарати. Це робиться з метою об'єктивізації клінічної динаміки - як результату запропонованого методу лікування, так і з метою страховки від появи можливих побоч ефектів при застосування деяких лікарських препаратів (алергія, непереносимість, підвищення судомної активності і т. П.). Найбільша ефективність методу відзначається при лікуванні дітей молодшого віку (до 7-8 років) з дитячим церебральним паралічем, дітей грудного віку з різними синдромами рухових порушень (гіпертонус м'язова дистонія, гемісіндрома, парези, затримки темпів моторного розвитку і т. Д.), При лікуванні хворих з акушерськими плекситом, руховими порушеннями внаслідок перенесених нейро-інфекційних та судинних уражень головного мозку. При лікуванні у хворих з ДЦП, залежно від форми, відзначається зниження спастичності, зростання сили паретичних м'язів-антагонтстов, збільшення амплітуди рухів в уражених суглобах, зменшення за частотою та вираженості гіперкінезів, а також поліпшення координації. Спостерігаються позитивні зміни у функції артикуляційно-мімічної мускулатури і произносительной сторону мови. Основний упор при оцінці клінічної динаміки робиться не на зміну стану окремих компонентів рухового стереотипу хворого (м'язовий тонус, обсяг рухів в окремих суглобах, ступінь вираженості патологічних тонічних реакцій і т. Д.), А на стан його рухової вмілості, кількості і якості його рухових навичок (вміння сидіти, повзати, ходити і т. д.). Акцент робиться на позитивні зміни у вигляді розвитку існуючих та появи нових рухових навичок, що підвищують рівень соціально - побутової адаптацію дитини. Також з цією метою проводиться спеціальне анкетування, з проведенням фото та відео-зйомки, що дозволяють наочніше показувати позитивні зміни, що відбулися з дитиною за період лікування. Анкети та відео зберігаються як своєрідний звітний матеріал і пропонуються для ознайомлення батькам при первинному огляді дитини. Приклади заповнення анкети (див. У додатку). Серед дітей з ДЦП основну масу становили хворі з важкою формою спастичної диплегии (50-60%), при цьому, діти до 3-5 років становили більшість. Поряд з основним проводиться комплексне лікування, що включає застосування МРТ, НЛІ - терапії з методиками пролонгування миорелаксирующего ефекту. Особлива увага приділялася у хворих зі спастичною диплегией і особливо з гемипаретической формою дитячого церебрального паралічу з ураженням руки. У цих випадках лікування було направлено на активізацію функціональної активності дистальних відділів руки, кисті і пальців, а також на збільшення сектора вільного маніпулювання за рахунок зменшення патологічних тонічних установок в плечовому, ліктьовому і лучезапястном суглобах. У процесі спостереження за клінічними результатами були зроблені наступні висновки. 1. Ефективність застосовуваного способу спостерігалася у хворих всіх вікових груп. Віковий критерій не є визначальним фактором, однак вкрай бажано починати лікування якомога раніше, не чекаючи розвитку стійких патологічних рухових змін. Найбільш бажаними є пацієнти до 5-7 років з збереженим інтелектом. 2. Клінічна позитивна динаміка у вигляді появи нових стато-кінетичних і функціональних навичок відзначалася на тлі проведення одноразового курсу лікування з тенденцією до збільшення при наступних. 3. Активне використання дитиною отриманого навику в комплексі самостійних рухів забезпечувало стійкість отриманого результату. Правильне виконання між курсами рекомендованих вправ не тільки зміцнювало отримані результати, а й сприяло їх подальшому розвитку. 4. Менш вираженими і стійкими були отримані результати у хворих з вираженою затримкою психічного розвитку, епі-синдромом у структурі патології, у часто хворіючих, соматично ослаблених дітей. {.........}